Деякі спостереження з ловлі щуки-трав’янки Андрій Макій

Можливо, когось здивував дуже вдалий, на мій погляд, виступ нашої команди «Смак» на чемпіонаті України з ловлі хижої риби спінінгом з човна (від ред.: команда «Смак» здобула майже абсолютну перемогу. В перший день змагань вони завоювали в зонах два перші місця та одне друге, наступного дня – всі три перші) і хтось вважає, що все можна пояснити лише везінням. Можливо, в деякій мірі цей фактор теж мав місце, бо ловля риби взагалі неможлива без удачі, і ми всі за те її і любимо, що вона така багата усілякими несподіванками. Але в даному випадку то була, на мій погляд, в першу чергу реалізація великого досвіду усіх членів нашої команди, особливо в ловлі щуки на різних водоймах, в тому числі і на просторах дніпровських водосховищ. З’явився ж він в результаті не лише багатьох виїздів в різні місця, а й участі у численних змаганнях. І саме досвід змагань високого рівня здається мені найбільш цінним, адже лише коли «схрещують спінінги» кращі спортсмени України, є можливість реально порівняти свої результати

з результатами інших і зробити певні висновки…

Мабуть, комусь цей матеріал може здатися не зовсім послідовним і цілісним, але справа в тому, що я й не намагався вчити ловити щуку – це вже багато хто робив, та й ще будуть… Мені хотілося лише розповісти про те, на мій погляд, нове, неосвітлене у інших авторів, що є в доробку нашої команди. А ще, можливо, зламати певні стереотипи, розбудити в усіх, хто захоплюється спортивною ловлею хижої риби, потяг до експериментів і пошуку. Буду вважати свою місію у цьому відношенні виконаною, якщо в Україні стане принаймні одним «тролінгатором» менше, а одним справжнім спінінгістом більше.

Отже, спостереження перше: вважається, що щука є хижаком-індивідуалістом, що вона, не терплячи конкуренції, займає певну ділянку, і чим більша ця риба, тим вона, відповідно, більшої території потребує. Але досвід нашої компанії свідчить про зовсім інше. Занадто часто, щоб ігнорувати цей факт, відбувається наступне: після багатогодинного «купання» приманки, коли вже залишив за спиною декілька «пропаханих» кілометрів і не заробив жодної покльовки, потім в якомусь місці, яке, як здається, нічим не відрізняється від десятків подібних, щуки починають клювати трохи не на кожному закиданні! Причому цікаво те, що у одному такому «гнізді» (то є у нашій компанії уже канонізована назва щучих точок) можуть співіснувати хижачки, що у кілька разів відрізняються одна від одної своїми розмірами (красномовним свідченням цього є більш ніж семикілограмова хижачка, зловлена на останньому ЧУ моїм батьком буквально в одному місці із кількома «кілошками»). Що цікаво: не раз траплялися випадки, коли при витягуванні невеличкої щучки останню хапав справжнісінький «крокодил»! Декілька разів мої друзі навіть намагалися підсачити цей дует, але поки що закінчувалися такі спроби кожного разу однаково – «крокодил» відкривав пащу, відмовляючись від здобичі, і тремтячому від адреналіну рибалці діставався на згадку лише дуже пожований щупак іноді більше ніж кілограмової ваги!

Звичайно ж щуки, на відміну від окунів чи судаків, не стоять впритул одна до одної (це трапляється лише наприкінці зими та весною, перед нерестом) і їх засідки можуть знаходитись на відстані від кількох метрів до декількох десятків метрів одна від одної, але все-таки вони досить часто концентруються на якійсь певній ділянці. Що це означає для спінінгіста? Пошук, пошук і ще раз пошук – чим більше перспективних місць ви обловите, тим більше шансів знайти таке «гніздо»! Де шукати? Навряд чи я відкрию щось нове, якщо скажу, що перш за все треба звернути увагу на ділянки з водоростями. Бо хоча нерідко можна зустріти такі скупчення щук і на чистому звалі, і серед корчів, найбільш перспективною залишається ловля «по кущах». Часом це такі місця, де приманку потрібно вести майже на глісируванні, але восени значно частіше то є плеса з глибинами 1–3 м – з залишками щойно впалої рослинності чи трав’янисті звали. Останні можуть бути схилами підводних бугрів, ям або канав посеред просторів мілини, береговими схилами, тощо. Дуже перспективними також є місця з глибинами 2,5–4 м, де трава вкриває дно товстим шаром (саме така точка принесла мені успіх на змаганнях «Херсонська блешня – 2006»). Пробувати потрібно у всіх вищезгаданих місцях.

Спостереження друге: ловля «сплавом» збільшує шанси натрапити на агресивно налаштованих щук в декілька разів! І зразу ж скажу: при такій ловлі, особливо восени, незамінним помічником стає ехолот. Адже якщо влітку можна майже все необхідне стосовно рельєфу дна зрозуміти по поверхневій траві, то восени, тим паче по відкритій воді взимку, без ехолоту відчуваєш себе буквально сліпим. Тому не тільки перепливаючи з одного місця на інше, а й постійно під час сплаву корисно і цікаво поглядати на екран – відстежувати зміни рельєфу, появи чи зникнення водоростей, риби, якісь аномалії. При цьому, на мій погляд, цілком достатньо однопроменевих моделей. Безумовно, чим більший екран, тим він зручніший, але інші переваги дорожчих моделей вважаю для такої ловлі непринциповими. Загалом, чим свідоміше дієш, тим більше отримуєш задоволення, особливо тоді, коли вдається передбачити, де саме відбудеться покльовка.

Декілька слів про те, як саме треба ловити при сплаві. Найбільш ефективний підхід – це кидати приманку під різними кутами вперед за напрямком руху човна, бо лише так з’являється можливість виконати дійсно контрольовану проводку 

У «гніздах» серед щук завжди сильна конкуренція, і якщо ви в потрібному місці вдало провели потрібну приманку, то «удар» не змушує довго на себе чекати. На перший погляд все досить просто, але насправді така ловля вимагає неабиякої майстерності. Справа в тому, що чим ближче до трави пропливе ваша приманка, тим більше шансів на покльовку. При ловлі серед водоростей все зрозуміло – треба весь час вишукувати очима більш-менш чистий прохід. А коли трави на поверхні мало – підкидати приманку до окремих острівців латаття чи кущиків осоки, а це вже потребує певної влучності. Крім того, є ще й інші нюанси. Так, коли дує вітер, проходи дуже важко побачити, а на звалах треба весь час ретельно контролювати місцезнаходження приманки. Наведу такий приклад. Типова ситуація: човен несе над протокою з глибинами 4 м, а закидаємо приманку ми під стіну суцільної трави, де всього 1–2 м 

Закидання можна умовно поділити на кілька фаз:

1.    Намагаємося закинути приманку якомога щільніше до початку суцільної трави. Тут діє правило: дугу котушки треба повернути в робоче положення якнайшвидше, краще ще до приводнення приманки, щоб одразу ж розпочати проводку. Якщо все робити правильно, то покльовки дуже часто відбуваються на перших же обертах котушки чи міні-паузах (які робиш після кожних 2–4 обертів).

2.    Найскладніший момент – відчути і зрозуміти, у якому місці трава починає опускатись, і, відповідно, треба опускати приманку глибше.

3.    Намагаємося виявити момент, коли приманку можна опустити на саме дно. А зробите це можна там, де трава закінчується і починається чиста ділянка – стоянка щуки в таких місцях дуже очікувана. До речі, саме такі точки легше обловлювати, поставивши човен у траві і кидаючи на глибину (мал. 3). Тоді послідовність дій змінюється – все починається з опускання приманки на дно, далі здійснюється звичайна ступінчата проводка до першого дотику до трави, після цього приманку треба вести швидко і лише з короткими паузами. (Якось під час риболовлі, після годинної «обробки» плоскої півтораметрової мілини, я знайшов 4-метрову ямку. Першу щуку вловив при «стягуванні» приманки в яму, потім ще три – на підйомі з неї).

Тому не дивно, що ми в основному використовуємо джигові приманки, насамперед силіконові рибки на головках вагою 5–12 г – вони і траву чіпляють менше, ніж більшість інших приманок, і дозволяють оперативно міняти глибину проводки. Та й різновидів їх існує вже така кількість, що експериментувати можна не гірше ніж з воблерами. Краще щоб вони були середнього розміру, в межах 6–12 см. Бо менші не такі помітні у траві, а більші не дуже зручні в використанні – вони важкі і мають сильний опір при проводці. Так, після тривалого використання рибки розміром 15 см починає віднімати праву руку. В режимі «пошуку» щучої зграі краще використовувати найперевіреніші рибки. Відкладіть експерименти до того часу, коли почнуться покльовки, бо упевненість у приманці часто стає тим єдиним, що допомагає не втратити віру в свої сили й, нарешті, відшукавши дійсно «кльове» місце, отримати задоволення від впевнених ударів та боротьби з гідним супротивником. Що стосується кольору приманки, то найбільш універсальним вважаю «силікон» білий з чорною спинкою. При цьому у сонячну погоду більше схиляюсь до спокійного зеленого, а в похмуру – до яскраво-жовтого, хоча виключень з цього правила не підрахувати.

Для збільшення ККД раджу всім навчитись жорстким ривком видирати приманку з трави – з допомогою, відповідно, жорсткого спінінга це вдається у двох випадках з трьох, а сам такий ривок часто провокує хижачку на покльовку. При сильному вітрі, коли човен несе так швидко, що ловля вільним сплавом ускладнюється до неможливості, можна застосовувати якір, що не чіпляється за дно і траву (дивись статтю О. Терещука «Ловля травяного крокодила» «Рыболовный мир» №8, 2008р.), але мені більше подобається ловити з плавучим якорем (мал. 4). Той, який останнім часом став моїм вірним супутником на риболовлі, нагадує мішок чи конус з горловиною діаметром сантиметрів 80, з вшитим у неї товстим, приблизно 6 мм, дротом. На нього прив’язуються три-чотири стропи однакової довжини, що зв’язуються разом. До них вже кріпиться мотузка, що з’єднує «парус» з носом човна. В протилежній його частині передбачено отвір для відтоку води, тут же, ззаду, є мотузка, що допоможе легко витягнути парус у човен. Найкращою тканиною для парусу вважаю ту, з якої роблять мішки для будматеріалів. Чому саме такий варіант замість класичного «змія»? Є у мене і «змій», але «конус» зарекомендував себе значно надійнішим і простішим у експлуатації. Він ніколи не заплутується при опусканні і витягуванні, не чіпляє траву і служить мені у дорозі на риболовлю та у зворотному напрямку ще й мішком для речей або риби. Ще один спосіб уповільнити рух човна – ловити сидячи. Також доцільно тримати напоготові надійний звичайний якір – після покльовки не зайвим буває зупинитися і ретельніше обловити місце. На останньому ЧУ я, незважаючи на сильний вітер, половину щук упіймав сплавом, а половину – з якоря.

З швидкістю начебто розібралися, а от що робити, коли напрям вітру не співпадає з напрямом бажаних для облову канав, бугрів та проходів серед трави переміщень? Тоді доводиться значно частіше переміщуватися на веслах або моторі, пропливати сплавом в потрібному місці паралельним курсом декілька разів. А все тому, що за один прохід іноді є можливість зробити лише 2-3 перспективних закидання.

Буквально декілька слів про снасті. Щука погано клює у штиль, ще гірше, коли при цьому яскраво світить сонце. В таких умовах чим тонший шнур і повiдок – тим більше покльовок. Де тут розумна межа – вирішувати вам. А от коли по воді котяться хвилі і, тим паче, хмарно, товщина шнура сама по собі на кількість покльвок не впливає, але є різниця у швидкості падіння приманки на паузі. А ще треба мати на увазі, що при сильному вітрі тонший шнур також зручніший завдяки меншій парусності.

Стосовно спінінгових вудлищ, якими краще ловити щуку-трав’янку, то я вже якось висловлювався – люблю жорсткі. Не хочеться говорити про конкретні моделі, та й мені траплялося не так вже багато таких, що відповідали сподіванням (декілька моделей у Daiwa), а найулюбленішим моїм спінінгом став (після заміни кілець і полегшення рукояті) Red Рilk від Cormoran завдовжки 2,40 м з тестом 40–125 г. В ньому є поєднання жорсткості, легкості та чутливості, він напрочуд легко і комфортно кидає приманки вагою від п’яти(!) і до ста грамів.

Довіряю недорогим (на дорогі ще не заробив) моделям котушок від Daiwa, Ryobi, Shimano. З шнурів останнім часом використовую корморанівські ZOOM7 та Championsline. Особливо задоволений останнім у діаметрі 0,12 мм. Повідки намагаюся робити сам із багатожильного матеріалу з розривним навантаженням від 4 до 8 кг, або зі «стальки».

Ну і на завершення всього декілька побажань. Перш за все бажаю усім успіхів. Але пам’ятайте: щоб не відбувалося навкруги, на водоймах, у країні в цілому – свідомість, порядність і чисте сумління краще за пусте злослів’я чи велику кількість зловленої риби. Розвивайте свою майстерність і фантазію, але думайте і про рибу, тобто залишайтесь завжди людьми в кращому сенсі цього слова. А щедра природа обов’язково віддячить вам прекрасними враженнями – потрібно лише придивитися і прислухатися до неї. І тоді ви завжди зможете з гордістю пред’являти свій кукан з двома-трьома чималими рибинами. Інших ви, маю надію, відпустите, щоб вони жили, розмножувалися і радували всіх нас в майбутньому.